Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ


(ББ). Д у х 339



завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ. Або ж самоусвідомлення є чимсь і має реальність тільки тією мірою, якою воно само-відчужене; внаслідок цього самоусвідомлення утвер­джується як універсальне, і ця його універсальність — його чинність і реальність. Отже, ця рівність з усіма — це не рівність у сфері права, не безпосереднє визнан­ня й чинність самоусвідомлення просто тому, що во­но існує, а навпаки: те, що воно має чинність, пояс­нюється тим, що через відчужувальне опосередкуван­ня воно стало відповідним універсальному. Позбавле­на духу універсальність права набуває будь-якої при­родної форми характеру, немов існування, й виправ Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ­довує її. Проте універсальність, про яку тут ідеться, — це універсальність, що пройшла крізь процес стано­влення, і тому вона реальна.

Отже, те, завдяки чому індивід має тут чинність і реальність, — це культура. її справжня початкова природа і субстанція — це дух відчуження природно­го буття. Тому це відчуження — і мета, і існування духу; відчуження — водночас і засіб, або перехід — як помисленої субстанції в реальність, так і навпаки, ви­значеної індивідуальності в буття. Ця індивідуа­льність у процесі культурного формування стає тим, чим вона є в собі, і тільки тоді вона є в собі й має реа­льне Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ існування; рівень її культури визначає ступінь її реальності та сили. Хоча Я як це конкретне Я знає, \ що воно тут реальне, його реальність полягає лиш у скасуванні природного Я, і тому його початково ви­значена природа зводиться до несуттєвої кількісної різниці, до більшої або меншої енергії прагнення [во­лі]. Але мета і зміст цього прагнення належать тільки до самої універсальної субстанції й можуть бути ли­ше чимсь універсальним; окремість природи, що стає метою і змістом, є чимсь безсилим і нереальним; це вид, що докладає марних і сміховинних зусиль, аби утвердитись як витвір; це суперечність, яка полягає в тому, щоб надати окремому Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ реальності, бо реальність безпосередньо є загальним. Отже, якщо хибно вважа­ють, мовляв, індивідуальність полягає в окремості природи і характеру, то в реальному світі немає жод-


них індивідуальностей і характерів, бо всі індивіди мають один для одного однакове існування; ота на­чебто індивідуальність якраз і є тільки припущеним існуванням, яке в цьому світі, де реальність має тільки те, що відчужується від себе, тобто тільки універсаль­не, не має постійного місця. Через те припущене пра­вить тільки за те, чим воно є, — за вид. Вид — не те саме, що espe.ce, "це найстрашніше з усіх прізвиськ, бо воно означає пересічність і виражає Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ найвищий ступінь зневаги"*1. Проте слово "вид" [Art] і вираз до­брий по-своєму" [in seiner Art gut] німецькі й додають до цього значення відтінок чесності, неначе люди хо­чуть сказати, що дотримуються не такої вже поганої думки, або що насправді ще не усвідомлюють, що та­ке вид, культура та реальність.

Те, що, коли йдеться про одного індивіда, постає як його культура, є суттєвим моментом самої субстан­ції, а саме: безпосереднім переходом її помисленої універсальності в реальність, або ж простою душею цієї субстанції, завдяки чому в-собі стає чимсь визна­ним та існуванням. Тому процес, у якому Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ індивідуаль­ність набирається культури, безпосередньо є станов­ленням індивідуальності як універсальної об'єктивної сутності, тобто становленням реального світу. Цей світ, хоч і утворений завдяки індивідуальності, для са­моусвідомлення є безпосередньо відчуженим і має для нього форму несхитної реальності. А л е водночас самоусвідомлення впевнене, що це його субстанція, й наміряється опанувати її; владу над нею воно здобу­ває завдяки культурі, яка в цьому аспекті постає як са­моусвідомлення, що робить себе відповідним реаль­ності, і то тією мірою, якою йому дозволяє енергія його початкового характеру й талантів. Те, що вида­ється тут насильством індивіда, яке підпорядковує субстанцію й, таким чином Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ, скасовує її, є тим самим, що й реалізація цієї субстанції. Адже сила індивіда полягає в тому, що він робить себе відповідним тій субстанції, тобто зрікається власного Я і утверджує себе як субстанцію, що об'єктивно існує. Через те йо-



ДідроД. Небіж Рамо. Німецький переклад Ґете, 1805 р. — Перекл.


22 *


340 А Ф. Геґель. Феноменологія духу


(ББ).Дух 341



го культура і його власна реальність — це реалізація самої субстанції.

Я реальне для себе тільки як скасоване. Через те воно не становить для себе єдності свого самоусвідо­млення і об'єкта, бо цей об'єкт для Я — негативне йо­го самого. Отже, через Я Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ як душу субстанція так фор­мує й вибудовує себе в різних моментах, що одне протилежне породжує друге, кожне протилежне за­вдяки своєму відчуженню дає існування іншому і так само й отримує від нього існування. Водночас кожен момент, перед лицем іншого, має свою визначеність як неминуща вартість і несхитна реальність. Мислен­ня фіксує цю відмінність найуніверсальнішим спосо­бом — через абсолютне протиставлення добра і зла, що, швидко розбігаючись, аж ніяк не можуть бути чимсь одним. Але за душу цьому стабільному буттю править безпосередній перехід у протилежність; існу­вання — це радше перетворення кожної визначеності на її протилежність, і тільки таке відчуження є сутніс­тю Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ і збереженням цілого. Тепер нам треба розгляну­ти процес реалізації та одуховлення моментів; відчу­ження відчужить само себе, і завдяки цьому ціле зно­ву повернеться до свого поняття.

Передусім нам треба розглянути саму просту суб­станцію в безпосередній організації її сутніх, але ще не одуховлених моментів. Як природа розпадається на свої загальні елементи, серед яких повітря є по­стійною суто універсальною прозорою сутністю, за­те вода — сутністю, якою завжди жертвують, вогонь — їхньою єдністю, що надихає їх і завжди розв'язує їхні суперечності, а водночас і розбиває їхню просту єд­ність на протилежні складники, і, нарешті, земля твердим Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ вузлом цього розчленованого цілого і суб'єктом цієї сутності, виходом і поверненням цих елементів, — так само розпадається на такі самі, теж загальні, але духовні маси внутрішня сутність, або простий дух самоусвідомленої реальності, стаючи ці­лим світом. Перша маса — це універсальна в собі, са-мототожна духовна сутність; друга маса — це сут­ність, що існує для себе, що стає нетотожна з собою, жертвує собою й віддає себе; третя маса, будучи са-


моусвідомленням, є суб'єктом і безпосередньо міс­тить у собі силу вогню. У першому випадку сутність усвідомлює себе як буття-в-собі, але в другому випа­дку вона є становленням буття-для-себе Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ внаслідок жертвування універсальним. Проте сам дух — це буття-в-собі-і-для-себе цілого, що розпадається на субстанцію як постійну й на субстанцію як саможер­товну і водночас знову вбирає субстанцію в її єдність — і як полум'я, що спалахує і споживає субстанцію, і як постійна форма цієї субстанції. Ми бачимо, що ці сутності відповідають спільноті й родині морального світу, не володіючи, проте, питомим духом, власти­вим їм; натомість, якщо доля чужа цьому духові, само­усвідомлення є і знає себе тут як 'їхню реальну силу.

А тепер нам і слід розглянути ці члени: передусім те, як вони репрезентовані Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ в чистій свідомості як ду­мки, або як сутності, що існують у собі, а потім — у реальній свідомості як об'єктивні сутності. В першій формі — формі простоти — перший член, будучи са-мототожною, безпосередньою і незмінною сутністю всякої свідомості, — це добро, незалежна духовна си­ла в-собі, поряд із якою рух свідомості, що існує для себе, має другорядне значення. Натомість інша сут­ність — це пасивна духовна сутність, або універсаль­не, тією мірою, якою зрікається себе й дозволяє інди­відам усвідомити в ній свою одиничність; це ніяка сутність, зло. Цей абсолютний розпад сутності й сам є постійним; якщо перша сутність Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ — це основа, вихі­дний пункт і результат індивідів, які є в ній суто уні­версальними, натомість друга сутність є, з одного бо­ку, буттям для іншого, яке жертвує собою, а з друго­го боку, і то саме з цієї причини, 'їхнім постійним по­верненням до себе як до індивідів і постійним стано­вленням їхнього буття-для-себе.

Але ці прості ідеї добра і зла так само безпосеред­ньо й відчужуються одна від одної; вони реальні і в реальній свідомості постають як об'єктивні моменти. Отже, перша сутність — це державна влада, а друга — багатство. Державна влада — це і проста субстан Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ­ція, і загальний витвір, абсолютний предмет, у якому індивідам проголошено 'їхню сутність, а їхня одинич-


342 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


(ББ). Дух 343



ність є тільки усвідомленням 'їхньої універсальності; державна влада — це ще й витвір і простий резуль­тат, з якого зникають будь-які сліди, що цей витвір породжений діяльністю індивідів; цей витвір — абсо­лютна основа та існування всієї їхньої діяльності. Ця проста ефірна субстанція їхнього життя є, внаслідок такої своєї визначеності, як незмінна самототожність, буттям, а отже, тільки буттям для іншого. Отже, во­на безпосередньо в собі є своєю протилежністю — багатством. Хоча багатство пасивне або нікчемне, воно теж є універсальною Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ духовною сутністю, теж є постійно створюваним результатом праці та діяль­ності всіх і знову-таки розпадається в насолоді всіх. Щоправда, в насолоді кожна індивідуальність стає для себе, або окремою, але сама ця насолода — результат загальної діяльності, так само як і навпаки: багатство спонукає до загальної праці й створює насолоду для всіх. Реальне має абсолютно духовне значення — без­посередньо бути універсальним. Звичайно, кожен ін­дивід гадає цієї миті, ніби він діє задля своєї користі, бо це мить, коли він усвідомлює, що існує для себе, і тому він не вважає її за щось духовне, проте, навіть коли дивитися зовні, з'ясовується, що Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ у своїй насолоді кожен індивід дає насолоду всім, а працюючи, пра­цює не тільки на себе, а й на всіх, так само як і всі працюють на нього. Тому його буття-для-себе зага­льне в собі, а егоїзм — тільки припущений, бо ніхто не може зробити реальними свої гадки, або припу­щення, тобто робити щось таке, що не сприяло б за­гальному добру.

Отже, в цих обох духовних силах самоусвідомлен­ня пізнає свою субстанцію, зміст і мету; воно добачає в них свою подвійну сутність: в одній — своє бут-тя-в-собі, а в другій — своє буття-для-себе. Водно Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ­час воно, як дух, є негативною єдністю існування тих сил та відокремлення індивідуальності від універсаль­ного, або реальності від Я. Через те панування і багат­ство постають перед індивідом як об'єкти, тобто як об'єкти, про які він знає, що вільний від них і має змогу вибирати між ними або ж не вибирати ніякого. Як ця вільна й чиста свідомість він протиставлений


сутності як такій, що існує тільки для нього. Тоді він має в собі сутність як сутність. У цій чистій свідомо­сті моменти субстанції є для нього не державною владою і багатством, а тільки ідеями добра і Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ зла. Але самоусвідомлення, крім того, — це ще й відносини чистої свідомості індивіда з його реальною свідоміс­тю, помисленого з об'єктивною сутністю; воно, по су­ті, ще й судження. Щоправда, що добро і що зло, ми вже з'ясували для обох аспектів реальної сутності че­рез безпосереднє визначення цих аспектів; добро — це державна влада, а зло — багатство. А л е це перше судження не можна вважати за духовне судження: адже в ньому один аспект визначений як такий, що існує в-собі, позитивний, а другий — тільки як такий, що існує для-себе, негативний. А л е як духовні сутнос­ті кожен Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ з них є взаємопроникненням обох момен­тів, і тому їхня природа не вичерпується цими визна­ченнями, й самоусвідомлення, що пов'язане з ними, існує в собі і для себе, а отже, має пов'язуватися з кож­ним із них подвійним способом, і внаслідок цього виявляється їхня природа — бути самовідчуженими визначеностями.

Самоусвідомлення тільки той об'єкт вважає за доб­рий і такий, що існує в собі, в якому воно знаходить себе, а за лихий — той, у якому знаходить свою про­тилежність; добро — це тотожність об'єктивної ре­альності з ним, а зло — нетотожність. Водночас те, що є добром або Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ злом для самоусвідомлення, — це добро і зло в собі: адже самоусвідомлення є саме тим, у чому обидва моменти — бугтя-в-собі і буття-для-иього — становлять те саме; самоусвідомлення — це реальний дух об'єктивних сутностей, а судження — свідчення його сили в них, — сили, що робить їх та­кими, якими вони є в собі. їхній критерій та їхня іс­тина — це не те, чи ці об'єктивні сутності безпосере­дньо в собі тотожні чи нетотожні, тобто чи є вони абстрактним буттям-у-собі чи абстрактним буттям-для-себе, а те, якими вони є у відносинах духу з со­бою, їхня Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ тотожність чи нетотожність із духом. Від­носини духу з цими сутностями, що спершу були утверджені як об'єкти, а потім, через нього, стали


344 Ґ. В. Ф. Ґеґань. Феноменологія духу


(ББ). Д у х 345



в-собі, стають водночас їхнім відображенням у собі, завдяки якому вони отримують реальне духовне бут­тя й постає те, що є їхнім духом. А л е оскільки їхнє пе­рше, безпосереднє визначення відрізняється від відно­син духу з ними, то й третє визначення, сам 'їхній дух, відрізняється від другого. Це їхнє друге в-собі, що по­стає внаслідок відносин духу з ними, передусім пови­нно набути іншої форми, ніж Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ безпосереднє в-собі: адже це опосередкування духу урухомлює радше без­посередню визначеність і робить її чимсь іншим.

Отже, в результаті цього процесу свідомість, що іс­нує в собі і для себе, безперечно знаходить у держав­ній владі свою просту сутність та існування взагалі, але не знаходить свою індивідуальність як таку, зна­ходить своє буття-в-собі, але не буття-для-себе, а знаходить радше діяльність як одиничну заперечену ді­яльність, змушену до послуху. Отже, перед цією владою індивід відображується в собі; влада в його очах — гно­бительська сутність і зло: адже замість бути тотожною з індивідуальністю, вона абсолютно нетотожна Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ з нею. Натомість багатство — це добро; багатство спрямо­ване на загальну насолоду, роздає себе і кожному створює усвідомлення його Я. Багатство в собі — це загальне доброчинство; якщо багатство не робить якогось конкретного доброчинства й задовольняє не кожну потребу, — це випадковість, яка не завдає жод­ної шкоди його необхідній загальній сутності, яка по­лягає в тому, щоб кожному давати його частку й бути тисячоруким доброчинцем.

Ці обидва судження надають ідеям добра і зла пев­ного змісту, який є протилежністю тому змісту, який вони мали для нас. Проте самоусвідомлення досі було пов'язане зі своїми об'єктами неповно Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ, а саме: тільки згідно з критерієм буття-для-себе. А л е свідомість — це ще й сутність, що існує в собі, і цей аспект вона теж повинна зробити критерієм, який дасть змогу за­кінчити духовне судження. Відповідно до цього аспе­кту державна влада виражає свою сутність: держав­на влада — це почасти спокій закону, почасти вряду-вання й наказ, який підпорядковує одиничні рухи за­гальній діяльності; перше — це сама проста субстан-


ція, а друге — її діяльність, що підтримує й надихає сама себе та всіх індивідів. Отже, індивід, таким чи­ном, з'ясовує, що в державній владі його основа й сутність виражені Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ, оганізовані і втягнені в діяльність. Натомість, насолоджуючись багатством, індивід не дізнається про свою загальну сутність, а отримує тіль­ки минуще самоусвідомлення й насолоду собою як одиничністю, що існує для себе, і нетотожністю зі своєю сутністю. Отже, уявлення про добро і про зло отримують тут зміст, протилежний тому, який мали раніше.

Кожен з цих обох способів судження знаходить тотожність і нетотожність; перша свідомість, що формулює судження, виявляє, що державна влада не­тотожна з нею, а насолода багатством тотожна з нею; натомість друга — що державна влада тотожна з нею, а насолода багатством — нетотожна. Отож пе­ред нами подвійне з'ясування тотожності й подвій Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ­не — нетотожності й відносини протиставності з обома реальними сутностями. Нам треба розглянути самі ці різні судження, застосовуючи вже визначений критерій. За цим критерієм, відносини свідомості, які знаходять тотожність, — це добро, а які знаходять не­тотожність, — зло, і відтепер ці обидва способи від­носин слід розглядати як різні форми свідомості. За­вдяки цим різним відносинам і саму свідомість визна­чають тепер по-різному, як добру або лиху, і це аж ні­як не наслідок того, що вона має за свій принцип або буття-для-себе, або чисте буття-в-собі, бо ці обид­ва буття однаковою мірою її Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ суттєві моменти; по­двійне судження, яке ми щойно розглянули, репрезе­нтує ці принципи як відокремлені й тому містить тільки абстрактні способи судження. Реальна свідо­мість має в собі обидва принципи, і різниця між ни­ми припадає лише на її сутність, тобто на її відноси­ни з реальним.

Ці відносини за своїм характером протилежні: одні з них — це ставлення до державної влади й багатства як до чогось, із чим погоджуються, а другі — як до чогось, із чим не погоджуються. Свідомість, що пого­джується з цими відносинами, позначена шляхетніє-


documentbbszwaj.html
documentbbtadkr.html
documentbbtakuz.html
documentbbtasfh.html
documentbbtazpp.html
Документ Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. завдяки йому самоусвідомлення безпосередньо опа­новує й цей світ